Keyrock: Бум зворотного викупу криптовалюти випробовує фінансову зрілість галузі

Оскільки викуп токенів набирає популярності в криптосфері, Амір Хаджян, керівник досліджень у маркет-мейкінговій компанії Keyrock, застерігає у новому звіті, що кожен долар, витрачений на викуп токенів, є доларом, відведеним від розвитку та інновацій, підкреслюючи приховані альтернативні втрати за проявом довіри.

Викуп токенів передбачає, що блокчейн-проекти викуповують власні токени з відкритого ринку, подібно до викупу акцій. Ця стратегія зменшує обсяг циркулюючої пропозиції на ринку, створюючи дефіцит і потенційно підвищуючи вартість токена, що сигналізує інвесторам про впевненість.

Зростання кількості викупів токенів позначає переламний момент у тому, як криптоіндустрія визначає зрілість, наголошує Хайджіан у доповіді, поданій CoinDesk, пишучи, що те, що починалося як спроба довести, що протоколи можуть повертати вартість, як компанії, стало стрес-тестом їхньої фінансової реалістичності. Ключове питання полягає в тому, чи можуть протоколи викуповувати токени з обачністю центрального банку, а не з нервовою реакцією бичачого ринку.

Більша частина цього капіталу для викупу акцій походить з казначейських запасів, а не з постійних доходів, що демонструє, наскільки швидко прагнення до легітимності може виснажити майбутні ресурси.

Зі встановленням чіткіших правил у США для криптовалют і протоколів, що нарешті генерують стабільний дохід від комісій, викуп токенів став пріоритетним способом пов’язати доходи з вартістю для власників.

Хаджян встановив, що виплати протоколу власникам токенів зросли більш ніж на 400% з 2024 року, досягнувши майже 800 мільйонів доларів у третьому кварталі 2025 року.

За результатами дослідження 12 протоколів із розподілу доходів, команди повертали в середньому 64% від загального доходу власникам, що значно перевищує показники традиційних DAO, які приблизно три чверті витрат спрямовують на зростання та розвиток.

Ця схильність до розподілів замість реінвестування, пише Хайджан, змусила протоколи зіштовхнутися з обмеженнями одноразових витрат казначейства. У міру зрілості ринків та нормалізації доходів проекти більше не можуть дозволити собі викуп активів, який розглядає капітал як безмежний або час як незначний.

У відповідь деякі команди переосмислюють, як і коли цінність має повертатися власникам, прив’язуючи викупи до показників оцінки, сили грошового потоку та умов ринку, а не до фіксованих відсотків.

Хаджіян вказує на зростання моделей, що базуються на тригерах та опціонах, як на ранні ознаки цієї зміни, створені для того, щоб викуп акцій був контрциклічним, чутливим до доходів та сталим за межами наступного бичачого циклу.

Системи на основі тригерів пов'язують витрати з вимірними фундаментальними показниками, такими як мультиплікатори оцінки або діапазони повністю розведеної вартості, збільшуючи алокації, коли токени виглядають недооціненими, і знижуючи їх, коли ціни стають занадто високими.

Структури на основі опціонів ідуть крок далі, дозволяючи протоколам продавати покриті пут-опціони та отримувати преміальні доходи, водночас зобов’язуючись до майбутніх рівнів викупу — дизайн, який генерує дохід навіть у випадках, коли викуп не відбувається.

Хаджян стверджує, що ці моделі разом відображають розвиток підходу до токеноміки, зазначаючи, що вони корисні для управління казначейством, оскільки узгоджують викупи з реальними ринковими умовами.

У звіті також зазначається, що якість виконання залишається недооціненим ризиком.

Більшість проєктів використовують ордери на вилучення ліквідності (taker orders), які забирають ліквідність із тонких книг ордерів, перебільшуючи цінові коливання після припинення покупок. Калібрування викупів відповідно до органічного обсягу та орієнтація на ордери на надання ліквідності (maker orders), пише Хаджян, дозволить протоколам додавати ліквідність замість її споживання.

Отже, коли повинні відбуватися викупи токенів?

Протокол повинен розпочинати викуп токенів лише тоді, коли його доходи є постійними, його казна може покрити щонайменше два роки операційної діяльності, а коефіцієнти оцінки вказують на те, що токен торгується нижче фундаментальної вартості, – стверджує Гайджан.

Зрілі проекти, як правило, запускають викупи, коли фінансова стійкість є очевидною: доходи стабільні, ринкова ліквідність глибока, а оцінка протоколу досягла рівнів, за яких повернення капіталу має економічний сенс, а не промоційний.

Натомість новіші команди часто запускають викупи занадто рано, щоб залучити користувачів або привернути увагу, плутаючи видимість із вартістю. Ці передчасні викупи виснажують резерви, необхідні для фінансування продукту, зростання та НДДКР, пише Гаджіан.

Можливо, справжнім випробуванням є не наявність політики викупу, а дисципліна чекати, доки фундаментальні показники її виправдають. Викупи не є ознакою успіху, а скоріше показником того, чи зможе криптовалюта перейти від поширення обіцянок до управління прибутком.